Моя мати... Чого вона, Вона все журилась, І на мене, на дитину, Дивилась, дивилась, І плакала. Я не знаю, Мій брате єдиний! Хто їй лихо заподіяв? Я була дитина, Я гралася, забавлялась, А вона все в'яла Та нашого злого пана Кляла-проклинала. Та й умерла. А мене пан Взяв догодувати. Я виросла, викохалась У білих палатах. Я не знала, що байстря я, Що його дитина. Пан поїхав десь далеко, А мене покинув. І прокляли його люди, Будинок спалили... А мене не знаю за що, Убити — не вбили, Тільки мої довгі коси Остригли, накрили Острижену ганчіркою. Та ще й реготались. Жиди навіть нечистії На мене плювали. Отаке-то, мій братіку, Було мені в світі. Молодого, короткого Не дали дожити Люди віку. Я умерла Зимою під тином, А весною процвіла я Цвітом при долині, Цвітом білим, як сніг білим!